На початку двадцятих років ХХ століття було розроблено план ГОЭЛРО, за яким майже третину нових енергетичних потужностей планувалось ввести в Україні. У квітні 1928 року скликано І Всеукраїнський енергетичний з’їзд, на якому обговорено план електрифікації України за проєктом ГОЕЛРО. Зокрема підтверджено доцільність спорудження потужної гідроелектростанції на Дніпрі та промислових електростанцій на Донбасі.
За цим планом передбачалося ввести в Україні в стислі терміни Штерівську, Зуївську, КРЕС, ЕСХАР, Старобешівську, Лисичанську та інші районні і промислові електростанції.
На кінець 1940 р. потужність електростанцій України становила 2630 МВт, а виробництво електроенергії досягло 12,41 млрд кВт/год. Основою енергетики в Україні стали державні районні електростанції, які виробляли понад 85% електроенергії.
Централізація виробництва електроенергії і тепла стала найважливішою і найхарактернішою особливістю розвитку енергетики України.
Розвиток електроенергетики і прогрес науки визначили потребу в об’єднанні зусиль науковців і фахівців-практиків. Створювалися проектні і наукові інститути, дослідницькі лабораторії, збільшено випуск фахівців-енергетиків у вищих навчальних закладах, розвивалася вітчизняна енергомашинобудівна промисловість.
Енергетика в часи війни та її відбудова після
У перші місяці війни 1941-1945 рр. роботу енергетичних підприємств було спрямовано, переважно, на забезпечення потреб фронту і тилу. Перед окупацією України основну частину устаткування електростанцій було демонтовано та евакуйовано на схід. Устаткування, що залишилося – зруйновано.
Після визволення від окупантів робота з відновлення енергетичного господарства стала особливо важливою і напруженою.
У перші післявоєнні роки дуже гостро відчувався дефіцит енергетичних потужностей, доводилося використовувати дизель-електростанції, енергопотяги, малі ГЕС тощо. Відбудова електростанцій здійснювалась одночасно з їх технічним вдосконаленням і використанням передових на той час науково-технічних досягнень – впроваджувалося устаткування на високих параметрах пари, застосовувалася автоматизація виробничих процесів і управління режимами експлуатації агрегатів. Електростанції частково оснащувалися трофейним німецьким обладнанням. Самовіддана робота енергетиків забезпечила швидку відбудову і подальший розвиток енергетичного господарства України.
Загальна потужність електростанцій України в 1959 р. перевищила 9,0 млн кВт.
Розвиток енергосистеми України
Наступний період розвитку економіки України характеризується бурхливим зростанням житлового і промислового будівництва, науки і техніки. У вересні 1962 р. створено Міністерство енергетики та електрифікації України, що об’єднало всі енергосистеми і більшість енергетичних підприємств та організацій республіки.
Утворення спеціалізованого міністерства відіграло велику роль у подальшому становленні енергетики України, яка розвивалася шляхом спорудження потужних теплових електростанцій з енергоблоками на надкритичні параметри пари потужністю 150-200-300-800 тис. кВт, будівництва каскаду ГЕС на Дніпрі, а в 70-х роках – введенням в експлуатацію атомних енергоблоків з реакторами РБМК і ВВЕР (Чорнобильська, Південно-Українська, Запорізька, Рівненська, Хмельницька АЕС). Подальший розвиток електромереж усіх класів напруги від 0,4 до 750 кВ дозволив об’єднати всі енергосистеми в єдину потужну енергетичну систему.
В Україні створювалися нові наукові і проєктні інститути, монтажні, налагоджувальні енергетичні організації, енергобудівельні трести й управління, які виконували величезні обсяги робіт.
Лініями електропередачі 220-400 кВ Об’єднана енергосистема України з часом з’єдналася з енергосистемами Угорщини, Чехословаччини, Польщі, Румунії, Болгарії і увійшла до складу створеного країнами РЕВ енергооб’єднання «МИР2».
Прискореними темпами створювався каскад гідроелектростанцій на Дніпрі. З 1950 р. по 1980 р. споруджено Каховську, Кременчуцьку, Дніпродзержинську, Канівську ГЕС і Дніпровську ГЕС-2. Неподалік Києва збудовано унікальний гідроенергетичний комплекс у складі ГЕС, де встановлено перші в тодішньому СРСР горизонтальні капсульні гідроагрегати загальною потужністю 352 МВт, і першу в країні гідроакумулюючу електростанцію (ГАЕС) потужністю в генераторному режимі 225 МВт. Гідроелектростанції посіли властиве їм місце основного джерела покриття пікових навантажень і регулятора частоти в ОЕС.
У 1963 р. розпочато введення в експлуатацію енергоблоків 300 МВт на Придніпровській, а з часом – на Криворізькій, Запорізькій, Зміївській, Вуглегірській, Зуївській ДРЕС.
Подальший розвиток електричних мереж зумовив приєднання нових регіонів України до загальної мережі. А введення у 1967 р. в дію ЛЕП 330 кВ Івано-Франківськ – Тернопіль дозволило об’єднати західну енергосистему «Львівенерго», яка працювала паралельно з ОЕС «МИР», з об’єднаною енергосистемою Півдня і сформувати ОЕС України. Завершальним етапом формування ОЕС і забезпечення експортних можливостей України стало будівництво ЛЕП 750 кВ.
Західноукраїнська ПС 750 кВ – Альбертірше (Угорщина) стала продовженням широтної передачі 750 кВ Донбас-Дніпро-Вінниця-Західноукраїнська протяжністю 1120 км.
Упродовж 70-80-х років завершувалося спорудження каскаду дніпровських гідроелектростанцій, вводилися в дію енергоблоки 800 МВт на Слов’янській, Вуглегірській та Запорізькій ТЕС, енергоблоки на атомних електростанціях потужністю 1000 МВт, на теплоелектроцентралях упроваджувалися теплофікаційні енергоблоки потужністю 100 і 250/300 МВт. Найбільшими електростанціями стали Запорізька і Вуглегірська ТЕС потужністю по 3,6 млн кВт, Криворізька ТЕС-2 потужністю 3 млн кВт, Придніпровська, Бурштинська, Зміївська – потужністю по 2,4 млн кВт, Старобешівська і Луганська по 2,3 млн кВт, Слов’янська ТЕС – 2,1 млн кВт та інші.
Наприкінці 80-х років потужність теплових електростанцій становила 37,7 млн кВт, або 80% потужності всіх електростанцій України, а виробництво електроенергії на них досягло 214,4 млрд кВт/год.
У Києві збудована найбільша в Україні ТЕЦ-5 потужністю 800 МВт з першими в світі турбогенераторами 250-300 МВт, споруджена найбільша в Харкові ТЕЦ-5 та інші. Для видачі теплової енергії споживачам у 1976-90-х роках в містах країни споруджено і введено в експлуатацію 590 км магістральних і розподільчих теплових мереж, загальна протяжність яких у 1980 р. досягла 2148 км.
У 1975 р., після введення в експлуатацію другої черги Дніпрогесу, завершено будівництво каскаду восьми гідроелектростанцій на Дніпрі сумарною потужністю 3910 МВт. Почалося будівництво Дністровського каскаду ГЕС – ГАЕС. Введення в дію Рівненської в 1986 р. (потужністю 1880 МВт), Хмельницької в 1987 р. (1000 МВт), Південно-Української в 1989 р. (3000 МВт) атомних електростанцій з енергоблоками типу ВВЕР значно збільшило потужність енергетичної системи України. З введенням у 1995 р. в дію останнього, 6-го енергоблоку 1000 МВт, завершено будівництво найбільшої в Європі Запорізької АЕС потужністю 6000 МВт.
Об’єднана електроенергетична система (ОЕС) України стала однією з наймогутніших енергосистем Європи. Встановлена потужність електростанцій перевищила 50 млн кВт. Загальна довжина ліній електропередачі всіх класів напруги перевищила 1 млн км, а кількість трансформаторних підстанцій усіх класів напруги налічувала 202 тисяч одиниць.
26 квітня 1986 р. Україну спіткала катастрофа – на реакторі РБМК енергоблоку № 4 Чорнобильської АЕС під час проведення виробничого експерименту відбувся потужний вибух з викидами в довкілля великої кількості радіоактивних речовин. Це була одна з найбільших техногенних катастроф у світі. Чорнобиль продемонстрував всьому світу, наскільки важливим є забезпечення надійної роботи і розвитку ядерного енергетичного комплексу України.
Величезний резонанс в світі викликало політичне рішення про закриття Чорнобильської АЕС. 15 грудня 2000 р. відповідно до рішення Верховної Ради України була припинена робота блоку № 3 ЧАЕС і електростанція була остаточно зупинена.
За участі професійної громадськості у 1993 р. створено Українське ядерне товариство.
Реформування енергетики, ринкові перетворення
На початку 90-х років XX століття енергосистема України була вертикально інтегрованим енергетичним комплексом, і питання реформування енергетики та її переходу на ринкові відносини широко обговорювалося серед фахівців Міненерго, Мінекономіки, антимонопольного Комітету, в наукових і громадських організаціях. У середині 90-х років був визначений координатор з розробки моделі оптового ринку електроенергії – Світовий банк, який залучив до розроблення моделі іноземних консультантів. В основу реформування галузі і створення ринку електроенергії були покладені принципи збереження об’єднаної енергетичної системи країни і централізованого управління нею, демонополізація регіональних енергооб’єднань, створення умов для конкуренції серед енерговиробників і постачальників електричної енергії.
За цією програмою створена Державна енергетична компанія магістральних електромереж (220-750 кВ), а Національному диспетчерському центру (НДЦ) підпорядковані оперативно-диспетчерські служби регіональних енергооб’єднань. 15 квітня 1998 р. ці дві державні структури були об’єднані в Національну енергетичну компанію «Укренерго», яка не підлягає приватизації.
З метою створення ринкових передумов функціонування енергетики монопольні, вертикально інтегровані енергетичні об’єднання були ліквідовані. На їх базі створено сім енергогенеруючих компаній (ТЕС, АЕС, ГЕС).
Усі ці компанії створили Оптовий ринок електроенергії (ОРЕ), підписавши в 1996 р. Договір учасників ОРЕ. Пізніше договір підписали і незалежні енергопостачальними, які отримали право купувати енергію на оптовому ринку електроенергії.
У перехідний період значно зменшилося централізоване управління енергетикою з боку Міненерго. Ще у 1995 р. Указом Президента України утворена Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ), завданнями якої визначались регулювання діяльності оптового ринку, ліцензування діяльності в енергетиці, тарифна політика і захист прав споживачів електроенергії.
16 жовтня 1997 р. на засіданні Верховної Ради України Закон був прийнятий.
Для виконання функцій оператора ринку у складі НДЦ було створено Державне підприємство «Енергоринок».
Наприкінці 1999 р. Указом Президента України на базі Міністерства енергетики, Міністерства вугільної промисловості, Державного департаменту з питань електроенергетики, Державного департаменту нафтової, газової і нафтопереробної промисловості і Державного департаменту з питань ядерної енергетики утворено Міністерство палива та енергетики України.
Сучасна енергосистема України.
На сьогодні Об’єднана енергосистема України є одним з найбільших енергооб’єднань Європи, яке охоплює сім регіональних електроенергетичних систем (РЕЕС): Дніпровську, Західну, Кримську, Південну, Південно-Західну, Північну та Центральну, що взаємопов’язані системоутворюючими та магістральними лініями електропередачі (ЛЕП) 750 кВ і 330-500 кВ2.
До структури національної енергосистеми належать різні за типом електростанції, магістральні та розподільні мережі, розташовані на значній території та об’єднані загальним режимом виробництва, передачі та розподілу електричної та теплової енергії.
Режим роботи ОЕС України визначається на основі балансу виробництва та споживання електроенергії, ремонту електричних мереж та енергогенеруючого обладнання, а також можливості ліквідації надзвичайних ситуацій у випадку зупинки електроенергетичного обладнання на електростанціях та пошкодження магістральних ЛЕП. У вітчизняній енергосистемі працюють 413 виробників електричної енергії, з яких сім – потужних енергогенеруючих компаній забезпечують близько 90% всього виробництва, 40 підприємств з передачі електроенергії місцевими (локальними) електричними мережами та 147 компаній з постачання електричної енергії.
16 березня 2022 року відбулась історична подія: українська енергосистема була остаточно від’єднана від свого радянського минулого – енергомережі росії та білорусі. На тлі російського військового вторгнення, більш ніж на рік раніше запланованого терміну, енергосистема України була повністю синхронізована з енергомережею континентальної Європи ENTSO-E. Відповідне рішення було ухвалено об’єднанням системних операторів ENTSO-E 11 березня 2022 року. Після синхронізації Об’єднана енергосистема України працює стабільно, частота підтримується на рівні 50 ГЦ.
